Борис Саченко (творчий псевдонім – Борис Пятрович) народився 17 липня 1959 року в селі Великий Бір Хойницького району Гомельської області. Білоруський письменник, журналіст, головний редактор журналу “Дзеяслоў” (“Дієслово”), голова Спілки білоруських письменників, яка є опозиційною до тамтешньої нинішньої влади. Борис Петрович – письменник-модерніст, представник екзистенціалізму в сучасній білоруській літературі. Автор більше десяти книжок прози, а також поетичної збірки. Свої вірші Борис Пятрович називає “фресками”, це коротка ритмізована проза, а також верлібри. Твори письменника перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, болгарською, словацькою, литовською, російською, українською та іншими мовами. У своєму творчому доробку Борис Пятрович має і українську книгу “Спочатку була темрява”, переклад Наталії Куліш, видавництво “Український пріоритет”, 2015 р., а також публікації в журналі “Всесвіт”.
“Фрески” Пятровича пронизані болісною любов’ю до рідної землі, долі свого народу, його материнської мови. Ці мотиви зустрічаються в багатьох його віршах. Як слушно зауважив Дж. Джойс: “У людини навіть кров тече мовою”… Пропонуємо вашій увазі добірку віршів письменника, більшість із яких, враховуючи останні події в Білорусі, звучать напрочуд актуально. Існує думка, що письменнику дано передбачати майбутнє. Часом ця картина невтішна та гірка, проте читаємо, щоб очиститися, відродитися в тому вогні. Як слушно зауважив Рей Бредбері. “В кого є талант, той відповідає за цей світ”.
*** камені
північні камені – живі
вони повзуть до нас зі швидкістю
один сантиметр на століття
а може навіть і міліметр, але –
вони рухаються, рухаються!
це жахливо, якщо уявити собі
майбутнє
яке настане через кілька
мільярдів років
коли вони нарешті підповзуть до нас
і захоплять все навколо…
я не хотів би – жити в той час
я не хотів би – бачити, як треться
камінь об камінь зі швидкістю
один міліметр (сантиметр) у століття…
їм тісно, тріщить їхня шкіра
і німий крик болю летить у всесвіт…
північні камені живі
вони повзуть до нас
*** Бички*
у Бичках трава до пояса і вище
реп’яхи чіпляються за волосся
яблука падають під ноги
і ховаються в густій зелені –
не знайти
над озером легкий туман
крик чайок далекий
а на кладовищі – тиша
ніхто не встане, щоб зустріти
ніхто не вийде, щоб провести
вітер дихає в деревах тривожно
захлинається
збивається на шепіт,
бо говорити важко:
завжди важко говорити правду
на половині хрестів –
те ж саме прізвище:
Биков (або Бикова)
а в селі – дві хати живі
* Бички – село, де народився білоруський письменник Василь Биков.
*** ти
мені все одно, де ти тепер
мені байдуже, хто ти тепер
мені не розгадати твою таємницю
мені не зазирнути в твою душу
проте наші серця б’ються однаково
і це заспокоює
гадаю, ми взагалі живемо
на різних планетах
гадаю, ми ніколи більш не побачимось
гадаю, я просто намріяв тебе
але серця наші б’ються…
і це заспокоює
*** мрія
зернятко землі між солоної води –
куди ти пливеш?
і навіщо кличеш мене до себе?
звичайно, я хотів би, щоб моя країна
виходила до моря,
а на морі щоб був у нас острів
нехай собі й такий маленький, як ти –
зернятко землі між солоної води…
я збудував би на ньому свій дім
посадив би дерева
не пальми, а наші –
берізки, дуби, клени
і липи для бджіл,
щоб прилітали вони з недалекої землі
сюди по мед
Борис ПЯТРОВИЧ,
голова Спілки письменників Білорусі.
З білоруської переклала Інна СНАРСЬКА.