Землю треба засівати не лише насінням, а й грошима,  або Чи став бальзамом на фінансові рани пілотний  проект з упровадження аграрних розписок?

Землю треба засівати не лише насінням, а й грошима, або Чи став бальзамом на фінансові рани пілотний проект з упровадження аграрних розписок?

Після прощання з колгоспами аграрії Полтавщини добре засвоїли аксіому, згідно з якою землю треба засівати не лише насінням, а й… грошима. Та де їх узяти? Особливо дрібним і середнім товаровиробникам, фермерам, котрі відчувають хронічний дефіцит обігових коштів і живуть, як то кажуть, від урожаю до врожаю. Надто за умов, коли таку «дрібноту» з площами орендованої землі, меншими за півтисячі гектарів, наші провідні банки воліють узагалі не помічати. Адже нового ліквідного майна під заставу в них також не вистачає. Зрештою, заставляти наявні більш-менш пристойні приміщення чи техніку самі фермери, м’яко кажучи, не поспішають. Бо після посухи чи інших форс-мажорів, які «злизують» очікувані прибутки від проданого збіжжя, можна залишитися біля розбитого корита… Натомість справжнім бальзамом на фінансові рани таких господарів мав стати пілотний проект з упровадження на Полтавщині аграрних розписок. Чи став? Спробуємо розібратися.

Від Бразилії до хуторів поблизу Диканьки

Та спочатку згадаємо про те, що в області його почали втілювати в життя з вересня 2014 року. До того ж регіон став першопроходцем не лише в Україні. Почесно, але й дуже відповідально потрапити до когорти «перших хоробрих» у масштабах усієї Європи. Бо коріння цієї новації проростає аж із Бразилії, де її почали апробовувати ще 1994 року. Та де та Бразилія, а де хутори біля Диканьки… На останні звернули увагу представники Міжнародної фінансової корпорації, котрі, власне, й започаткували згаданий проект «Аграрні розписки в Україні» у партнерстві зі Світовим банком та Швейцарською Конфедерацією.
Стартували, звісно, з наполегливої роз’яснювальної роботи за найактивнішого сприяння департаменту агропромислового розвитку ОДА. Ідея нібито проста й зрозуміла – забезпечити доступ до фінансових і матеріально-технічних ресурсів передусім отих малих та середніх сільгоспвиробників за допомогою товаророзпорядчих документів – аграрних розписок. Останні офіційно фіксують безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, розрахуватися з кредиторами за отримані кошти, техніку, реманент, обладнання, насіння, добрива…
При цьому йдеться про постачання надавачам того добра – банкам, представництвам потужних фірм, дилерським компаніям тощо – вирощеної сільгосппродукції чи погашення кредиту грошима. Звісно, на визначених у згаданому документі умовах. Тож аграрні розписки можуть бути товарними або фінансовими. Та за будь-яких умов над головою фермера уже зависає дамоклів меч застави у вигляді ліквідного майна, власне основних засобів виробництва, позбавлення яких загрожує йому повним крахом. Функцію «заставного громовідводу» беруть на себе майбутній урожай із фермерського поля чи інша продукція, зокрема й тваринницька.
До того ж таку розписку вносять до єдиного в державі реєстру, тримачем якого стало Міністерство аграрної політики та продовольства, нерідко ще тоді, коли майбутнє збіжжя тільки лягло у ґрунт насінням чи проклюнулося тендітною озиминою. Хоча це зовсім не означає, що можна оперувати суто «віртуальними» пропозиціями та когось обдурювати. Бо механізм контролю також налагоджений. І, перш ніж вдарити по руках, тобто прийняти розписку, представники кредитора неодмінно поцікавляться, чим займався та що вирощував цей сільгоспвиробник раніше, якою була у нього врожайність протягом останніх років і, власне, чи спроможний він виконати свою частину зобов’язань.

Переконлива динаміка

При цьому добросовісні хлібороби і тваринники самі зацікавлені у прозорих правилах гри. Тим паче, що, скажімо, банки при наданні звичайних кредитів влаштовують їм ще прискіпливіші перевірки. А всіляким хитрунам і шахраям з усіх боків на такому «світлі», як то кажуть, ловити нічого… Надто за умов, коли всі без винятку аграрні розписки, видані в Україні, реєструють навчені й підготовлені до здійснення таких процедур нотаріуси, котрим статус своєрідного контролера за чистотою процесу надала держава.
Зрештою, на папері все завжди виходить гладко… А на практиці? За словами директора профільного департаменту ОДА Сергія Фролова, перші кроки на шляху реалізації в області цього пілотного проекту давалися нелегко. Тільки на початкову інформаційно-роз’яснювальну роботу витратили майже рік. Сприйняттю новацій перешкоджали стереотипи мислення та «земельні» побоювання аграріїв. Чимало з них щиро вважали, що посадовці та чиновники за допомогою іноземців знайшли новий спосіб відібрати їхню землю на користь латифундистів, зокрема й закордонних. Мовляв, якщо наше майно вони залишають у спокої, то від земельки, до якої за аграрними розписками прив’язані заставні врожаї, точно не відступляться…
Тож за перший рік реального впровадження на Полтавщині цієї новації, починаючи з першої половини 2015-го, тут видали і зареєстрували 10 аграрних розписок – одну фінансову й 9 товарних. У 2017 році їх «вродило» вже 25, минулого року – 48. На сьогодні у регіоні з урахуванням попередніх років загальна кількість зареєстрованих розписок уже перевалила за сотню…
Водночас фахівці звертають увагу на іншу, не менш важливу, динаміку. Зокрема на те, що протягом першого року «входження» в область аграрних розписок за цими документами було видано кредитів на суму понад 40 мільйонів гривень. А вже минулого року їхня сума сягнула майже 700 млн грн. Зрештою, загальний обсяг кредитних ресурсів, залучених за весь період функціонування проекту, в регіоні зріс до майже півтора мільярда гривень!

Навіть найбільша ріка починається з маленьких струмків

При цьому Полтавщина була першим і єдиним для його «пілотування» в Україні краєм менш як рік. Уже з 2015-го до першопроходців приєдналися три області, наступного – ще чотири. Врешті-решт, минулоріч аграрні розписки «розійшлися» по всіх регіонах України, за винятком окупованих територій. Тож тепер, за словами експерта, координатора проекту «Аграрні розписки в Україні» у Вінницькій, Полтавській і Черкаській областях Романа Колібаби, в нашій державі майже щотижня реєструють до сотні таких розписок.
Себто йдеться вже не про таку собі екзотику, а про серйозний інструмент кредитування агровиробництва. Хоча будь-яка ріка починається з маленьких струмочків. Першу аграрну розписку на Полтавщині й в Україні чотири роки тому видав фундатор ТОВ «Каплинцівське», що неподалік Пирятина, Ігор Криворот. Відтоді послуговується ними постійно.
– Нашому сільгосппідприємству вже шість років, – нагадує пан Ігор. – Чотири з них працюємо за такими розписками. Тож завдяки цим документам фактично збудував свій бізнес. На сьогодні обробляємо майже тисячу гектарів землі. Для цього маємо все необхідне – трактори, машини, комбайни. «Дружити» з аграрними розписками справді почали першими. І не прогадали. Бо коли вкладаєш кошти у землю, сучасні технології, то й врожаї та прибутки отримуєш нормальні. Тепер можу сказати з певністю: отримати «швидкі» гроші на посівну чи інші нагальні потреби – простіше простого… Бо кожна аграрна розписка через абсолютно прозорий механізм взаємин зводить дві зацікавлені сторони – одержувача коштів чи ресурсів і кредитора. Спільний інтерес завжди дає можливість домовитися. Коли тільки починали, одразу забезпечили себе обіговими коштами майже на сто відсотків. Тоді купили все необхідне. Та ще й за значно нижчими цінами.
Зрештою, очолюване Ігорем Криворотом ТОВ «Каплинцівське» за час участі у проекті «Аграрні розписки в Україні» розширило площі свого земельного банку більш як удвічі! Всупереч отим страшилкам про ймовірне відбирання угідь саме через такі товаророзпорядчі документи. Насправді вийшло, як то кажуть, із точністю до навпаки. Якихось особливих парадоксів у тому немає. Все закономірно й логічно.
Коли є змога отримати «швидкий» і вигідний кредит, уже не треба латати фінансові дірки ледь не перед кожним видом сільгоспробіт за рахунок проданого нерідко за найнижчими цінами збіжжя. А значить, накопичуються кошти та ресурси й на розвиток виробництва, і на конкурентну плату за оренду земельних паїв їхнім власникам. Останні – звичайні селяни – за таких умов уже не поспішають зі своїми наділами до заїжджого латифундиста. Навпаки – горнуться поближче до «ріднішого» їм підприємця-земляка…

Немає бюрократичної тяганини…

Ще один керівник агрофірми з Диканського району Валерій Зеленський також опинився серед піонерів упровадження аграрних розписок. Маючи порівняно небагато – до тисячі гектарів – землі в обробітку, очолюване ним підприємство почало споруджувати комплекс для зберігання та сушіння зерна. Те будівництво, звісно, «вимивало» з обороту значні кошти. Тож грошей на чергову посівну вже не вистачало. Довелося терміново шукати додаткові фінансові ресурси. Знайшли їх досить швидко саме завдяки згаданому проекту, який тоді тільки набирав обертів. Підприємця привабили насамперед переваги короткотермінового кредитування, до якого банки зазвичай ставляться з пересторогою.
Тож оформили одразу три аграрні розписки на три мільйони гривень. Ті гроші стали воістину рятівними для проблемної посівної. Водночас Валерія Зеленського приємно здивувала відсутність бюрократичної тяганини при оформленні та реєстрації документів. Практично єдиною незручністю стала необхідність долати сотню кілометрів до «найближчого» нотаріуса. На той час в області справді працювала тільки одна жінка-нотаріус, яка реєструвала аграрні розписки і мешкала в Хоролі. Сьогодні таке право мають уже півтора десятка її колег зі всієї Полтавщини.
В області за ці роки згуртувалась і така собі «могутня купка» агровиробників, які користуються аграрними розписками регулярно. Вона, звісно, розширюється, але… Трохи більше сотні розписок за чотири роки – це багато чи мало? Мабуть, таки небагато. Коли врахувати, що в десяти районах регіону ще не зареєстрували жодної аграрної розписки. Водночас тільки фермерських господарств на Полтавщині – понад дві тисячі. До того ж майже на кожних зборах їхніх представників у районах і в обласному центрі лунають «плачі» фермерів про недоступність для них банківських кредитів та їхню кабальну спрямованість на обдирання господарів землі до нитки…
Хоча на таких зборах і конференціях фахівці профільного департаменту ОДА постійно наголошують на тому, що вже з’явилися банки, які при оформленні аграрних розписок готові кредитувати фермерів, котрі обробляють бодай сотню гектарів землі… Та й умови такого кредитування з прив’язкою до майбутнього врожаю вельми поблажливі до сільгоспвиробників, передовсім середніх і малих. То чому ж останні не шикуються в черги за такими «благами»?

Час вимагає прискорювати ухвалення рішень

Зрозуміло, що невелика частина фермерів мають достатньо своїх ресурсів, зокрема й фінансових. Деякі принципово уникають будь-яких позичок і за скрути: мовляв, обійдемося самі навіть тоді, коли частина площ залишиться незасіяною… Є цілковито інертні, котрі вдовольняються найменшим і взагалі не переймаються розвитком власного бізнесу. Ще прикріше зустрічати фермерів, які не пристають на жодні прозорі пропозиції, бо звикли працювати за різними тіньовими і напівтіньовими схемами. А при оформленні кожної аграрної розписки таки доведеться відкрити карти.
Хоча простіше, як і раніше, істотно занижувати показники врожайності й уникати належного оподаткування, обробляти нібито нічийні площі за корупційними домовленостями з головою сільради та місцевими «земельниками» або взагалі бути «ширмою» для сумнівних оборудок із угіддями на користь латифундистів… Зрештою, такі проекти і покликані сприяти налагодженню чесних земельно-фінансових та інших відносин в аграрній сфері. Бо одними лише контролюючими заходами, як то кажуть, за вушко та на сонечко «тіньовиків» не витягнеш.

Землю треба засівати не лише насінням, а й грошима,  або Чи став бальзамом на фінансові рани пілотний  проект з упровадження аграрних розписок?
Роман Колібаба розповідає про переваги аграрних розписок.

– За жодною з уже зареєстрованих на Полтавщині аграрних розписок не зафіксовано невиконання партнерами своїх зобов’язань, – наголосив Роман Колібаба. – Коли згадати темпи поширення цієї новації, то, вважаю, все розвивається природним еволюційним шляхом. Наші господарі землі, зокрема й на Полтавщині, звикли будь-яку пропозицію обмірковувати, зважувати. Хоча сьогодні час вимагає прискорювати ухвалення рішень. Тож, як на мене, аграріям, особливо фермерам, треба частіше спілкуватися з фахівцями, стежити за новинками. Тим паче, що, скажімо, керівники та спеціалісти профільного департаменту Полтавської ОДА для фахових роз’яснень і популяризації аграрних розписок зробили чимало. Скажу чесно: якби реалізацію цього задуму ми починали з іншої області, важко було б передбачити, як він «упишеться» в наші реалії. Сьогодні проект успішно працює майже повсюдно. За кількістю зареєстрованих аграрних розписок Полтавщина посідає друге місце в Україні, а за обсягами залучених за їхньою допомогою кредитних ресурсів – перше.
На початку лютого нинішнього року одвіку хліборобський полтавський край відвідала офіційна делегація парламентаріїв та урядовців із Республіки Казахстан. Вони приїхали сюди спеціально, щоб вивчити досвід упровадження аграрних розписок. Регіон обрали не лише тому, що він став піонером утілення в життя новації, до якої в Казахстані тільки придивляються. Іноземні партнери побачили й почули тут справді багато цікавого та повчального. Зрештою, пересвідчились у тому, що свою «цілину», покликану залучити в агросектор додаткові кредитні ресурси, на Полтавщині й в Україні вже «розорали».

Володимир ГРИЦЕНКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий