“Згадаймо всі – хто прадіда, хто брата, що полягли на фронтових шляхах”

З нагоди відзначення 73-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні в Полтаві відбулися покладання квітів до пам’ятних місць, пов’язаних із подіями 1941–1945 років. Зокрема до пам’ятників героям-авіаторам, “Втеча з пекла”, підніжжя монументів генералам Олексію Зигіну та Миколі Ватутіну, до братської могили у Гришкиному лісі, на Алеї героїв по вулиці 23 Вересня, численних обелісків.
У міському Будинку культури відбувся традиційний прийом ветеранів. На урочистий захід завітали ветерани, учасники війни, діти війни, актив ветеранських громадських організацій, трудівники тилу, післявоєнної відбудови. Серед присутніх були полтавці, які нині захищають територіальну цілісність та суверенітет країни на буремному сході.
Привітав усіх зі Святом Великої Перемоги міський голова Полтави Олександр Мамай:
– Хоч минуло вже 73 роки, але болючі спогади не полишають вас. Доземний уклін вам за врятовану і відбудовану країну!
Ветеранам вручили відзнаки міської громади, подарунки. Для почесних гостей прозвучали фронтові пісні.
Серед присутніх на урочистостях – і учасниця бойових дій Валентина Шевцова:
– Страшний 1943 рік… Сталінградська битва закінчилася на початку лютого. Ми відбудовували з руїн Сталінград. І відбудували. Не хочеться пригадувати тих років, але вони, на жаль, у нашій пам’яті засіли найсильнішими спогадами.
На Театральній площі пройшла концертна програма
“У серці пам’ять ожива”, де виступили професійні та самодіяльні колективи і виконавці.
Наймасштабнішим заходом стало урочисте покладання вінків і квітів до меморіалу Солдатської слави – Вічного вогню. Вшанувати усіх тих, хто ціною власного життя і здоров’я захищав мир на рідній землі, зібралися кілька тисяч полтавців. Серед них – ветерани, представники влади, військовослужбовці, духовенство, студенти й школярі.
На Алеї героїв центрального міського кладовища були покладені квіти до могил полтавців, загиблих в АТО.
В обласному центрі відбулися також інші тематичні заходи. Зокрема виставка фотоколажів “Полтава. Мир та війна” діяла в літературно-меморіальному музеї Івана Котляревського. “Друга світова війна. Український рахунок” – таку назву має документальна виставка у державному архіві.
“Вони захищали Батьківщину у повітрі… Жінки Полтавщини” – така тематична виставка відкрилася у Полтавському музеї авіації і космонавтики. Головна увага приділена історії жіночих авіаційних винищувальних полків у складі ВПС СРСР, яких гітлерівці називали “нічними відьмами”. Серед льотчиць були і полтавки: лубенчанка Наталія Меклін-Кравцова й уродженка Терешків, випускниця Полтавської школи № 20 Катерина Олійник. Портрети, льотні книжки й особисті речі льотчиць експонуються вперше.
Загалом, відзначалося на відкритті виставки, уродженці України воювали з гітлерівцями під час Другої світової війни в арміях різних держав. 6 мільйонів – у радянських військових формуваннях, 120 тисяч українців брали участь у боях проти Вермахту у складі Війська Польського, 80 тисяч – в збройних силах США…
Концерт “День Перемоги”, підготовлений користувачами і бібліотекарями, пройшов у міській бібліотеці-філіалі №13. Привітати ветеранів і гостей прийшов голова ради ветеранів Київського району Степан Лукасевич.
* * *
В урочищі Шумейкове Лохвицького району відбулося обласне свято “Обереги пам’яті”. Ветерани війни, голова облдержадміністрації Валерій Головко, заступник голови ОДА Микола Білокінь, голова Лохвицької райдержадміністрації Володимир Рязанов, голова Лохвицької районної ради Анатолій Храпаль, духовенство, громадськість, учнівська молодь поклали квіти до монумента на честь воїнів Південно-Західного фронту й до місця першого поховання командуючого Південно-Західним фронтом, генерал-полковника Михайла Кирпоноса.
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх полеглих у Другій світовій війні. Архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір звершив панахиду по убієнним.
– Маємо розуміти важливість і ціну перемоги 1945-го, вшановувати пам’ять полеглих воїнів у Другій світовій та нинішній війні на сході України. Високу ціну платить Україна за свою незалежність, – зазначив Валерій Головко. – День Перемоги – свято ветеранів. Наш обов’язок – пам’ятати про них і робити все, щоб їхнє життя було комфортнішим. Наймолодшому ветеранові Другої світової війни нині – 92 роки. Їх залишилося на Полтавщині трохи більше семи тисяч. Діють обласні програми соціальної підтримки ветеранів. Це є одним із наших пріоритетів у роботі.
20 вересня 1941 року у нерівному бою із фашистськими загарбниками на території Шумейкового урочища загинули, як стверджують офіційні історичні джерела, майже 800 воїнів Південно-Західного фронту на чолі із генерал-полковником Михайлом Кирпоносом, начальником штабу генерал-майором Василем Тупиковим, іншими офіцерами. 17 вересня 1976 року на цьому місці відкрили меморіальний комплекс. Його керівник В’ячеслав Гвоздовський розповідає.
– Німецький план “Барбаросса” передбачав миттєве захоплення Радянського Союзу, але бійці Південно-Західного фронту затримали ворожі війська під Києвом, що вплинуло на перебіг війни. Воїни віддали своє життя заради перемоги над фашизмом у 1945 році. За десятиліття моєї роботи тут проводяться розкопки. Знайдене дозволяє вважати, що насправді у Шумейковому урочищі загинули 2–2,5 тисячі бійців Південно-Західного фронту…
Олександр Моцний із Червонозаводського Лохвицького району – ветеран Другої світової війни, воював на Першому і Другому Українських фронтах. До Шумейкового урочища старається приїжджати щороку.
– Цього дня двоякі почуття, – ділиться він міркуваннями. – Відчуваю радість, що перемогли у тій страшній війні, і біль за смерті побратимів. Згадую червень 1941-го, як німці розбомбили аеродром, де я служив. Відступати було гірко. Бої, оточення. Але вдалося зупинити натиск ворога і погнати його на захід. Війну закінчив 2 травня 1945-го у Чехословаччині. Маю бойові нагороди, зароблені кров’ю і життям.
– Цінуємо й поважаємо подвиг воїнів Другої світової, – приєднується до розмови воїн-інтернаціоналіст, полковник у відставці Іван Лозовий із села Скоробагатьки Лохвицького району. – Мої два діди та четверо дядьків загинули. Батько, слава Богу, повернувся живим. Їхній внесок неоціненний.
– Приїхала сюди з дітьми, – говорить Ірина Котусенко з Лохвиці. – Наші прадіди відстоювали незалежність країни. Вони не допустили того, щоб фашизм панував в Україні. Маємо пам’ятати їхній подвиг, розповідати про нього дітям і онукам.
Усіх, хто завітав на обласне свято “Обереги пам’яті”, традиційно почастували солдатською кашею. А артисти Полтавської обласної філармонії подарували присутнім концертну програму.
* * *
Напередодні й безпосередньо у День Перемоги в Кременчуці провели низку урочистостей. Так, 7 травня в міському Палаці культури відбувся концерт “Між життям і безсмертям” за участю місцевих самодіяльних колективів і виконавців, які дарували свою творчість ветеранам.
Не залишилися поза увагою вдячних кременчужан і учасники війни, яких 73-тя річниця Перемоги застала на лікуванні у Кременчуцькому обласному шпиталі для ветеранів війни. За перші кілька місяців поточного року промислові підприємства міста, громадські організації, інші спонсори надали лікувальному закладу матеріальну допомогу в сумі понад 200 тисяч гривень для поліпшення умов перебування й лікування людей поважного віку. Свої пісенно-танцювальні подарунки зробили ветеранам юні артисти із будинку дитячо-юнацької творчості. Хвилиною мовчання ветерани, їхні гості вшанували усіх тих, хто заплатив своїм життям за звільнення рідної землі від фашистської навали, у тім числі й більше 90 тисяч військовополонених і мирних жителів, закатованих у концтаборах на території Кременчука.
У міському центрі позашкільної освіти відбулася тематична виставка, а вихованці гуртка юних авіалюбителів провели змагання по запуску авіамоделей під назвою “Одне небо – один мир”.
Тисячі кременчужан 9 травня прийшли до меморіалу “Вічно живим”, аби вклонитися пам’яті загиблих захисників Вітчизни. Ось уже 47 років у День Перемоги приходить туди й подружжя Голубченків – відтоді, як переїхали у наддніпрянське місто.
Олександр Лазаревич Голубченко розповів, що в 1941-му був дев’ятирічним хлопчиком:
– Наша родина мешкала в селі. Нас зібрали в сільраді, сільський голова сказав, що, мовляв, товариш Сталін і товариш Гітлер розв’язали війну. Обмовився чоловік через хвилювання! Наступного дня сільського голову кудись повезли, й більше його ніхто не бачив…
Зі сльозами на очах поділилася спогадами про своє обпалене війною дитинство й Олександра Іванівна Голубченко:
– Коли почалася війна, ми з батьками жили в Росії, в Кемеровській області. Я була першокласницею. Було тоді дуже сутужно. Одягу не мали – все відправляли на фронт. День Перемоги пам’ятаю дуже добре. 9 травня було поминальним, і мама понесла сусідам млинців за упокій душ убієнних. Раптом почула, як вона кричить: “Війна скінчилася! Війна скінчилася!” Усі тоді й плакали, й сміялися…
Хоч до Кемеровської області фашисти не дісталися, але люди жили в постійній напрузі, із надією й водночас із острахом чекали листоношу. Одного сумного дня й у дім Трусових (дівоче прізвище Олександри Іванівни Голубченко) принесли “похоронку”, а через рік – другу. Її батько загинув у 1942 році у бою під Ленінградом, а брат Євгеній був убитий у 1943-му. В Олександра Лазаревича війна теж забрала брата. Василь служив у артилерії, був смертельно поранений уже в Німеччині…
Олександр Голубченко – кадровий офіцер. У 1950-х закінчив льотне училище, пройшов шлях від штурмана екіпажу до штурмана авіаційного полку, служив у різних куточках Радянського Союзу. Його парадний кітель, з-поміж інших нагород, прикрашає орден Червоної Зірки.
Час забирає здоров’я, але сила й надія ветеранського подружжя Голубченків – у їхніх нащадках. Старший син Євген теж, як і батько, вивчився на льотчика, 10 років відслужив у Афганістані. Молодший син Василь служив на флоті. В Олександра й Олександри Голубченків троє онуків і уже майже доросла правнучка. Улюблене свято родини – День Перемоги…
* * *
Нещодавно до Михайлівки Першої Котелевського району приїздив гість із казахського міста Кустанай Азамат Шурагеєв, у якого в цьому селі похований дід Каіржан Шурагеєв. Солдат Великої Вітчизняної загинув 28 серпня 1943 року в боях за Михайлівку Першу. Лише торік онукам бійця вдалося знайти дані про місце поховання родича.
Скориставшись нагодою участі в чемпіонаті світу з кікбоксингу, який проходив у Києві, чоловік разом із родичами вирішив побувати і на могилі дідуся.
Гості побували у Сидоряченській сільській раді. Голова громади Маргарита Токач допомогла Азамату Шурагеєву віднайти у списках його загиблого родича. Далі разом попрямували до Михайлівки Першої, де на меморіальних плитах біля братської могили викарбуване ім’я Каіржана Шурагеєва. Родичі прочитали мусульманську молитву, вклонилися святому місцю. Насипали жменьку землі, привезену з рідного Казахстану. У кафе фермерського господарства “Мир” гості організували поминальний обід, на який запросили жителів села. Допомогли провести обрядові заходи і працівники кафе. Гості щиро подякували за теплий прийом, зізналися, що навіть не очікували на таку щирість і гостинність.
* * *
Учасники урочистого мітингу в Зінькові вшанували пам’ять воїнів-визволителів та земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни, хвилиною мовчання. На Святі Перемоги були присутні ветерани Великої Вітчизняної війни – Василь Михайлович Вінніченко та Василь Максимович Федоренко.
Почесною гостею свята була Марія Акцизнін, із Білорусі, правнучка лейтенанта Михайла Акцизніна, який загинув 4 вересня 1943 року, визволяючи Зіньків від загарбників.
Відбулися поминальна панахида за загиблими в роки війни земляками і визволителями та покладання квітів і гірлянд до меморіалу Вічної слави.
* * *
У галереї образотворчого мистецтва Лубенського краєзнавчого музею відкрилася виставка художніх творів із фондів музею, присвячена 73-й річниці Перемоги. Представлено десять портретів Героїв Радянського Союзу, наших земляків: Олексія Михайловича Батієвського, Павла Михайловича Рака, Дмитра Івановича Сірика, Максима Михайловича Халявицького, Дмитра Корнійовича Федорини, Василя Семеновича Кука, Кирила Федоровича Стронського, Василя Федоровича Мицика, Наталії Федорівни Меклін (Кравцової), Петра Григоровича Дейкала. Автори картин – художники Андрій Сербутовський, Олександр Журбій, Дмитро Чвала, Валерій Мозок. Вражають й інші роботи – М. О. Родіна “Вперед!”, О. І. Мікори “На руїнах Хрещатика 6 листопада 1943 р.”, малюнок зорянина, світлої пам’яті В. П. Бакала “В’язні підвалу” та інші.
* * *
У Миргороді 9 травня біля Вічного вогню відбувся мітинг з нагоди 73-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У сквері Слави зібралися сотні миргородців та гостей.
Лунали слова подяки захисникам Вітчизни різних часів, учасникам бойових дій. Присутні віддали шану свідкам тих буремних подій. Низько вклонилися ветеранам за мужність та героїзм на фронтах, у роки повоєнної відбудови.
У міській бібліотеці для дітей Миргорода пройшов урок мужності “Свято, що гуртує покоління”. До школярів завітав партизан, учасник бойових дій Пантелей Максимович Попович. Він розповів слухачам, як почалася війна, як він 14-літнім підлітком допомагав проводити солдатів через ліси.
* * *
У Кобеляках під час урочистих заходів діти випустили в небо білих голубів – символ миру.
Жителі Світлогірського Кобеляцького району в День Перемоги зібралися на священному для всіх місці – пагорбі Слави, де знайшли вічний спочинок більше двох тисяч солдатів і офіцерів, які загинули в 1941–1943 роках. Тут перепоховали за християнськими традиціями останки п’ятьох військових. Земля прийняла їх під урочистий військовий салют. Відтепер їхній спокій буде оберігати пам’ятник солдатові, що височіє над пагорбом. Розшукали загиблих бійців члени громадської організації “Вічно живим” із Кременчука.
* * *
Заходи з нагоди Дня пам’яті та примирення, Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні відбулися в усіх районах і містах Полтавщини.

Репортаж підготували:
Анатолій ВАСЕВИЧ, Юлія
ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА, Ганна ЯЛОВЕГІНА / “Зоря Полтавщини”; Ірина ШИЛО / Журналіст.

“Згадаймо всі – хто прадіда, хто брата, що полягли на фронтових шляхах” “Згадаймо всі – хто прадіда, хто брата, що полягли на фронтових шляхах” “Згадаймо всі – хто прадіда, хто брата, що полягли на фронтових шляхах” “Згадаймо всі – хто прадіда, хто брата, що полягли на фронтових шляхах” “Згадаймо всі – хто прадіда, хто брата, що полягли на фронтових шляхах”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий