Жертви російського терору

П’ятнадцять життів забрали російські агресори, вдаривши на світанку 1 лютого по житловому масиву Браїлки у Полтаві ракетою Х-22. Потужний вибух розніс у друзки перший під’їзд панельної п’ятиповерхівки по Баленка,7. Була субота, більшість мешканців відпочивали. Загинули переважно ті, в кого спальні виходили на торець будинку. Багато хто того трагічного ранку просто не проснувся. Деякі родини загинули у повному складі.
В одному з попередніх номерів «Зорі Полтавщини» був опублікований репортаж з місця трагедії. На той момент ще не були відомі прізвища всіх загиблих та їхні біографії.
Сьогодні у нас є можливість назвати всіх жертв російського терору поіменно. На жаль, до цього скорботного списку через тиждень після трагедії додалося ще одне прізвище.
Михайло Дерев’янов 8 лютого, не приходячи до тями, помер у лікарні.
Весь цей час молодий чоловік перебував на апараті життєзабезпечення. Уламок ракети потрапив йому в голову. Михайло Дерев’янов займався футболом. Грав у складі команди із Судіївки «Краяни» та мачухівської «Дружби». Був багаторазовим переможцем та призером різних спортивних турнірів. У згиблого залишились дружина, неповнолітній син, батьки.
Олена Скляр, 60 років, медична сестра Полтавського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. Померла в обласній клінічній лікарні після операції, куди «швидка» доставила її у вкрай тяжкому стані. Жінка мешкала на 5-му поверсі.
Вона все життя працювала маніпуляційною медсестрою: в Горбанівському геріатричному пансіонаті, в поліклініці №2 Полтавського турбомеханічного заводу, на станції переливання крові, у полтавському пологовому будинку, а останні 3 роки – в шкірвендиспансері.
Кажуть, вона мала золоті руки – потрапляла шприцом у такі вени, що інші й не бралися. «Олена була справжньою опорою для лікарів та добрим серцем полтавської медицини. Це була людина-свято», – так відгукуються про неї друзі та колеги.
В Олени Скляр залишилися старенька мати, сестра, брат і син. До речі, син загиблої Віктор дивом залишився живим. Того ранку після роботи він зайшов до товариша, який мешкає неподалік.
Ірина Ратушняк, 60 років, працівниця головного управління Державної податкової служби у Полтавській області.
Проживала з чоловіком на другому поверсі. Чоловік ще не повернувся з нічної зміни. У загиблої залишились син, сестра та батьки.
У податковій службі Ірина Ратушняк пропрацювала понад 30 років. Була надзвичайно порядною, доброю і надзвичайно чуйною людиною. Дуже чекала перемоги і мріяла, що тоді зможе побачити Париж. Почала навіть вивчати французьку мову. На жаль, її мрії не судилось здійснитися.
Тетяна Матовалова, 55 років, працювала посудомийницею у кафе. Того ранку вона якраз збиралась на роботу. Син жінки, який перебував в іншій кімнаті, вижив.
Родина Яворських: 9-річна Софія, 37-річні Дмитро та Олена.
Підполковник Дмитро Яворський служив у ЗСУ й знаходився на фронті. Незадовго до трагедії отримав відпустку. Його дружина мала вищу педагогічну освіту, працювала у контакт-центрі на «Новій пошті».
Подружжя будувало новий дім, у який невдовзі мало перебратися. Тіла Дмитра й Олени рятувальники знайшли останніми. Від удару вони провалилися з другого поверху в підвал. Жінку ідентифікували за взуттям. Софійку знайшли раніше під завалами у квартирі. Вона навчалась у 4-Б класі 13-го ліцею, що знаходиться поблизу зруйнованого будинку. Була відмінницею, багато читала, займалася вокалом, грала в теніс. Дуже чекала, щоб швидше настала весна… Родину поховали у селі Гожули під Полтавою.
Родина Запішних: 40-річний Сергій, 38-річна Катерина, 12-річна Діана та 7-річний Даниїл. Сім’я мала квартиру на 5-му поверсі, де бушував вогонь. Хлопчик був першокласником 13-го ліцею. Мав веселу вдачу, був дуже активним, не сидів на місці й секунди. Любив гратися з котами, яких у родині було двоє.
Його сестричка Діана навчалась у п’ятому класі. Трохи займалася тхеквондо. Але переважно проводила вечори разом з батьками за настільними іграми, які тато з мамою самі створювали, – Сергій та Катерина були авіаконструкторами, разом працювали в авіаконструкторському бюро в Полтаві. Разом навчалися у Національному аерокосмічному університеті імені Жуковського «Харківський авіаційний інститут».
Сергій був родом з Диканьки, Катерина – з Рубіжного. Часто бували у батьків Сергія, але на ті вихідні залишилися вдома. Поховали родину в Диканьці.
Анжела Дарбінян, 36 років, перукарка, власниця салону «Enji», волонтерка.
Мешкала на третьому поверсі разом зі своїм домашнім улюбленцем – песиком Сьомою. Собачка загинув разом з власницею. Анжела допомагала Збройним силам України, дітям із дитбудинків та безпритульним тваринам.
Спочатку її офіційно вважали зниклою безвісти, але під вечір тіло знайшли. Родина прийняла рішення поховати Анжелу Дарбінян у Бельгії.
Анастасія Кольвах, 30 років, акторка полтавського Театру сучасного діалогу, лекторка місцевого кіноклубу «Кінодвіж», волонтерка і зооволонтерка.
Рік тому під час ремонту балкона однієї з багатоповерхівок Полтави
з-за обшивки випали на землю й розбилися сотні кажанів – червонокнижних рудих вечірниць. Анастасія Кольвах була однією з тих, хто рятував беззахисних ссавців.
Дівчина мешкала у квартирі свого нареченого–військовослужбовця Богдана Труханова. Богдан був черговим по батальйону, коли йому зателефонував сусід й повідомив, що його квартири немає. Коли він знаходився вже по дорозі в Полтаву, сповістили, що знайшли чорняву худорляву дівчинку в червоно-чорній піжамі. Він зрозумів, що то була Настя.
40-річний Андрій Притула та його 46-річна дружина Наталія.
Наталія працювала швачкою на фабриці «Ворскла», а її чоловік – військовий. Жили на першому поверсі. Подружжя знайшли під завалами в обіймах одне одного.
Андрій – учасник АТО, був кулеметником на борту гелікоптера. Від початку повномасштабного вторгнення добровільно вступив до 116-ї окремої бригади територіальної оборони Полтавської області. Спочатку ніс службу на українсько-російському кордоні, згодом воював на Донецькому напрямку. Під час боїв отримав осколкові поранення та опіки після влучання FPV-дрона в машину. Мав багато нагород та відзнак за мужність та героїзм.
Андрій Притула був родом з села Добряничі Львівської області. Його молодший брат Віталій, теж військовий, зник безвісти на фронті у червні 2024 року, через що Андрій у грудні минулого року був звільнений з лав ЗСУ.
Близько десятка потерпілих, які отримали поранення різних ступенів, продовжують лікування.