Життєдайність пломенистих ремесел

Життєдайність пломенистих ремесел

Фестиваль за фестивалем, іноді навіть по кілька на день, вирували у цю гарну, щедру, святкову пору в багатьох куточках Полтавщини.

Ковальська мрія, що стала заповітом

Відшумів, відгупав молотами, відпалав вогнями в імпровізованій кузні у середмісті Миргорода довгоочікуваний VII Український ковальський фестиваль ножових майстрів. Його проведення – своєрідний незгасний вогонь пам’яті про земляка з села Трудолюб (поблизу Миргорода), відомого коваля Петра Федоряки, який у 2014-му воював у складі 25-ї повітряно-десантної бригади й загинув у Шахтарську під час танкової атаки російських найманців.
Втілити в життя творчий задум коваля-трудолюба про оригінальне оздоблення Миргорода сонячними годинниками взялися його друзі в 2015 році. Кожен новий, виготовлений у рамках патріотичного фестивалю, часомір увічнював пам’ять загиблих на російсько-українській війні бійців-ковалів. Цього разу майстри присвятили свою роботу волонтерам, які допомогли українському війську постати з руїни в перші роки війни. Автор проєкту сонячного годинника – львів’янин Андрій Коханевич.
Ковальське дійство відбулося за підтримки Миргородської міської ради, Гільдії ковалів і ножарів України, Гільдії майстрів «Коло», ГО «Миргородські майстри», «Кузні Петра» (Федоряки), яку після загибелі майстра очолив його учень Роман Марюта.
Гості фестивалю спілкувалися з хранителями ковальських традицій із різних куточків України, які відкривали свої секрети всім бажаючим, адже щиро вболівають за повнокровне відродження улюбленого ремесла. Окрім майстер-класів для дорослих із лиття латуні, бронзи, на святі діяла також дитяча кузня.
На майданчику з назвою «Козацький стан» навчали стрільби з лука, метанню ножів. Тут же розгорнувся справжній лицарський турнір середньовічного фехтування «Золотий лев». На головній сцені демонстрували своє мистецтво володіння мечем представники Федерації кендзюцу України.
Відбулися у межах фестивалю також концерт та конкурс талантів. Незмінна і найзворушливіша традиція свята – обряд «кування весілля», який сягає корінням у сиву давнину, коли замість священика молодят у селі міг поєднати коваль – людина завжди шанована й наділена, на думку земляків, надздібностями як повелитель вогню. На фестивалі у Миргороді обрядом цікавляться й ті, хто вже взяв шлюб, й ті, хто про весілля ще тільки мріє.

Борщові забави

Смачний і колоритний фестиваль-квест «Борщик у глиняному горщику» зібрав поціновувачів страви-символа української кулінарної культури та достатку в Опішні ввосьме. Вразити гостей вісімдесятьма видами борщу, живим домашнім хлібом, весільними короваями й багатьма іншими смаколиками з’їхалися близько двох десятків учасників із різних куточків України – Полтавщина, Черкащина, Київщина, Житомирщина, Запожіжжя, Закарпаття… Дійство кипіло-шкварчало-рум’янилося в етносадибі-музеї «Лялина Світлиця» під проводом відомої української етнологині Олени Щербань.
Господині порались біля печей від самого ранку, готуючи по три види борщу в трьох глиняних горщиках одночасно – борщ із м’ясом, борщ пісний, борщ за давнім сімейним рецептом.
Окрім конкурсних борщів, на фестивалі можна було скуштувати й приготовані спеціально на продаж. Їх варили також за автентичними та родинними рецептами. Оригінальний смак кожного виду страви визначав особливий складник – як-то груші, щука, карасі, ковбаса… Кому борщу не вистачило, не менш завзято втішалися варениками, галушками, качаною кашею, шпундрою з буряками, шуликами з маком та медом. Гостей «Лялина Світлиця» цього разу прийняла близько двох тисяч. Тож організаторам довелося нелегко, особливо з огляду на невелику площу етносадиби.
Найвправнішою майстринею конкурсу борщотворення на фестивалі визнали полтавку Оксану Манько, яка з сьомої ранку до шостої вечора приготувала 15 видів улюбленої української страви! Наразі це рекорд.
Над весільними хлібами в етносадибі чаклували, зокрема, моторні коровайниці Тетяна Вінцковська та Ганна Халімон із Києва, Марія Чорій із Закарпаття. «Хіт» пані Марії – рецепт незвичайного весільного короваю із селища Великий Бичків, що на Рахівщині. Обрядовий хліб так і називається – «Бичківський медяник».
Уже традиційно на гастрономічному святі гості брали участь у майстер-класах від майстрів народних художніх промислів, доєднувалися до театралізованих обрядодійств.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:

Добавить комментарий