Вона – тендітна білявка, завжди усміхнена й привітна, і майже завжди – в сценічній сукні, бо для неї й саме життя – то вічна сцена. Адже не випадково хтось із великих сказав, що життя – це театр, а ми в ньому – актори, і кожен грає свою роль.
Лариса БОРИСЕНКО – солістка Полтавської обласної філармонії, волонтер і мама, кохана дружина.
Народилася Лариса в Полтаві. Різнобічно розвинена дівчинка навчалася старанно, а ще – співала (іноді навіть на уроках), танцювала, розказувала вірші. Як каже сама Лариса, співати вона почала раніше, аніж говорити. Тож не випадково, коли в молодших класах було завдання написати твір, вона написала так, що вчителька не повірила, що це робота учениці молодших класів, тому й викликала до школи її маму. А після цієї розмови порекомендувала перевести дівчинку до школи для обдарованих дітей.
Паралельно із загальноосвітньою, Лариса навчалася і в дитячій музичній школі №2 імені В. А. Шаповаленка на народному відділі по класу бандури та гри на фортепіано. У 1997 році, закінчивши музичну школу з відзнакою, вона вступила до Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка. Із 2000 року продовжила навчання на вокальному відділі музучилища у класі викладача італійської вокальної школи Бельканто, заслуженого педагога України Володимира Путька.
Загалом, за словами Лариси, їй по життю везло на хороших людей, так було і в школі, і в музичному училищі. Тож, високо цінуючи учителя музики, вона обрала й відповідну тему своєї дисертації: «Вокально-педагогічна школа Володимира Путька». Співачка глибоко усвідомлює, що те зерно, яке колись проросло в ній разом з українською піснею, було посіяне саме цими людьми, її вчителями.
Будучи перфекціоністкою за натурою, Лариса педантично відшліфовує свої музичні знання й уміння, багато працює над собою, аби завжди йти в ногу з часом, який постійно вносить свої корективи в усі сфери нашого буття.
Музичне життя різнобарвне, надто якщо до нього додаються особистісні моменти. Так було і в нашої героїні, коли в 2002 році за своїм коханим чоловіком вона поїхала… до Індії. Там 20-річна дівчина познайомилася з музичною культурою індусів, долучалася вона й до індійських духовних практик. А ще в музичному та вокальному супроводі знайомила індусів із нашою культурою, з життям і творчістю видатних композиторів різних часів і народів: В. Івасюка, Л. Бетховена, В. Моцарта, П. Чайковського, М. Мозгового, М. Лисенка, Ц. Кюї, Е. Гріга та інших, а також провела два сольних концерти «Мелодії весни». Але в житті не завжди все складається так, як того прагне кожен із нас… Через три роки, в 2005, вона повернулася додому, до рідної Полтави. А вже у 2007 році Лариса вступила до Харківської державної академії культури, де продовжила оволодівати музичним мистецтвом на кафедрі естрадного вокалу. У 2012 році, по закінченні академії, магістр мистецтвознавства Лариса Борисенко почала викладати естрадний вокал у музичній школі.
Як автор, аранжувальник, композитор і виконавиця своїх пісень, Лариса загалом відчуває цей світ через музику, через вірші. Вправно володіючи трьома октавами, вона співає французькою й англійською мовами, переспівуючи всесвітньо відомих виконавців. Водночас свої власні пісні пише й виконує виключно рідною українською.
Творча натура завжди прагне бути почутою. Так, Лариса в 2014 році стала учасником телевізійного проекту X-Factor-5. А ще – лауреатом міжнародних та всеукраїнських конкурсів.
Коли ж ворог напав на нашу країну, вона стала в стрій волонтерського батальйону небайдужих українців. Уже в 2014 році організовувала й проводила по кілька благодійних концертів у день в полтавських дворах, а небайдужі земляки несли для наших військових продукти харчування, килими й килимові доріжки, в’язали панчохи й шили білизну…
Перша волонтерська поїздка Лариси була в Зайцеве, і вона й нині пам’ятає її до деталей. Тоді, окрім одягу, вони повезли нашим захисникам хліб і пиріжки, випечені щербанівськими хлібопекарями. Їх зустріли молоді, ще майже юні, захисники… Коли ж у жовтні 2021 року поїхали в Мар’їнку, волонтерів зустріли наші розвідники – це, за словами Лариси, справжні титани. Окрім гостинців для військових, зрозуміло, були й пісні і щире спілкування. А ще – зустріч із Сергієм, полтавським військовим, якого бачила в 2016 році під Зайцевим і який у 2021 був не по роках посивілим… Він розповів, що з тих хлопців, яких волонтери бачили 5 років тому, вже більше половини немає серед живих.
Вона поверталась додому в невеселих роздумах і ще в дорозі почала складатися її авторська пісня «Захисник», слова якої врізаються глибоко в душу: «Ти пішов не за орденом в бій, а за волю, за землю і правду…».
Загалом тема війни для Лариси є надскладною, вона згадує, як одного разу під час благодійного концерту в Полтаві до неї підійшла бабуся й крізь сльози дякувала співачці за те, що волонтерка кілька років тому, ще в 2015, передала її синові необхідні ліки. Здається, така проста послуга, а людині тоді життя врятувала.
Саме тому співачка не може збагнути, чому деякі наші співгромадяни за гроші допомагають російським окупантам і чому вони не розуміють, що гроші – то геть не все в нашому житті.
– Якщо ми не позиціонуватимемо себе як українці, ми втратимо все, і державу, і націю, і самих себе, – каже Лариса.
З огляду на недостатній рівень патріотизму в українському суспільстві, у 2015 році вона стала співзасновницею державної програми національно-патріотичного виховання дітей та молоді в Україні «Урок патріотизму». За значний внесок у розвиток культури та виховання підростаючого покоління має численні подяки та грамоти.
Водночас сценічна діяльність для артиста – то його життя. Так і для Лариси. Вона давала сольні і благодійні концерти, а з 2017 року стала солісткою Полтавської обласної філармонії. Відтоді бере участь у всіх концертних програмах філармонії і волонтерських заходах. А ще – вона викладає естрадний спів для студентів евакуйованого Луганського національного університету імені Т.Г.Шевченка, де працює на кафедрі музичного мистецтва й хореографії.
Серед її досягнень – Гран-прі у міжнародному конкурсі Дніпро-Фест «Місто любові», у номінації авторська пісня – за пісню «Краю мій» у 2018 році. Ця ж пісня завоювала Гран-прі у міжнародному конкурсі «Морська феєрія», який відбувся у 2020 році в Бердянську. Лариса підкоряла музичні сцени Польщі, Естонії, Литви, Фінляндії, і повсюди її пісні, серед яких і твір «Краю мій», змушували глядачів аплодувати стоячи. Адже кого можуть залишити байдужими, скажімо, такі рядки, як ось ці, із пісні «Наша Воля! Наша Сила!».
…Захищають нас наші Воїни,
Оберіг-шеврон так намолений,
Ті, хто вже поліг, – наші Янголи,
Закривають нас із небес
крильми!
Не згасить вогонь наших
молитов,
Бо не скориться вольовий
народ!
Ми поборемо будь-яку орду,
Хто з мечем прийде – згине
у бою!
Проросте в полях душ невинних
мак,
І розквітне знов яблуневий сад,
Обійнявшися з Криму й до
Карпат,
Будем вільно жить! Буде мир і
лад!
– «Краю мій» – це особлива пісня в моєму житті. У 2015 році я багато разів їздила до військових частин, відпрацювала чимало волонтерських заходів. Побачене там різко контрастувало з мирними буднями. У дорозі в мене була змога милуватися нашою природою, полями розквітлих соняхів, тож я подумала: Боже, яка у нас красива земля, яка країна класна… І от одного разу, під час занять із учнями, до мене «прийшла» цікава мелодія, на яку й був покладений текст пісні про рідний край. Оранжування пісні починається з бандури, далі вступає електрогітара. Цією піснею я хотіла передати душу й міць, могутність нашої країни, древньої землі скіфів. Кліп на пісню знімали спільно з модельною агенцією «Століття краси». У минулому році спільно з агенцією краси, Наталією Свиридюк, Максимом Старіковим і Театром ляльок ми зробили проект «Мотанка фільм». Його презентація відбулася в Литві, у Вільнюсі, а саундтреком до фільму була саме пісня «Краю мій». До речі, вже вийшов фільм «Мотанка 2», де також звучить частина моєї пісні «Квітуй нескорена». Я маю надію, що десь я посіяла правильне зерно, – говорить Лариса Борисенко.
Під час чергової волонтерської проїздки в одну з військових частин 532-го окремого ремонтно-відновлювального полку у координатора волонтерського руху з Полтавщини Івана Данилевського із позивним «Дід» задзвонив телефон, і зазвучав написаний Ларисою твір: «Краю мій». Військовим дуже сподобалися і слова, й мелодія цієї пісні, тож вони попросили Ларису написати Гімн для їхньої 93-ї бригади «Холодний яр». Оскільки гаслом військових є слова: «Якісно робимо неможливе», то й у пісні йдеться саме про це:
«Якісно робимо неможливе, 532
– міць і сила!
Все, що не їде, знов літає, дух
українців міцніше сталі.
…Від світанку до світанку
ремонтуєм танки.
Нашим полком ми закрутим всі
болти і гайки…»
Минулої зими Лариса з гастрольним туром перебувала в містах Фінляндії. Виконувала тільки авторські та відомі українські пісні. Вона має волонтерські й військові нагороди, має активну громадянську позицію і продовжує писати пісні. А ще – бере активну участь у культурному житті рідної Полтави.
Незважаючи на всі проблеми й негаразди сьогодення, вона завжди привітна й усміхнена, адже хтось має нести світло надії. Вона саме з таких, чиїм гаслом життя є слова: краще запалити одну свічу, аніж проклинати темряву.
Людмила ДАЦЕНКО
«Зоря Полтавщини»