За радянських часів події Української революції 1917– 1921 років намагалися не згадувати у підручниках історії. Утім пам’ять про них перемогла радянську амнезію. Тридцять років тому, 21 січня 1990 року, в переддень 71-ї річниці Злуки УНР і ЗУНР, відбулася одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій – «живий ланцюг» «Українська хвиля» як символ єдності східних і західних земель України та знак вшанування подій першої української революції. Ця ініціатива стала провісником майбутнього падіння СРСР і проголошення нової незалежної і соборної України.
Попри нав’язуваний комуністичними засобами масової інформації штамп «Львів – Київ» у назві маршруту «живого ланцюга», він був на 170 кілометрів довшим: починався в Івано-Франківську, бо ж саме тут, у колишньому Станіславі, 3 січня 1919 року на сесії УНРади ЗУНР було прийнято Ухвалу «Про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою» в «одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку».
«Живий ланцюг» ішов через Стрий (звідси було відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. За офіційними даними (КПРС), учасниками події стали близько 450 тисяч чоловік, за неофіційними оцінками – від 1 до 5 мільйонів. Велике значення мало масове використання національної символіки (синьо-жовтих прапорів), яка тоді ще не була узаконена. Щільність «ланцюга» була неоднорідною – від 5–10 рядів у середмісті Львова до інтервалу в десятки метрів у деяких районах Київщини та Житомирщини.
Акцію організував Народний Рух України. Ініціатором був член Секретаріату НРУ Михайло Горинь. У рамках акції провели 30 мітингів на Львівщині, Івано-Франківщині, Рівненщині, Житомирщині, Волині та в Києві, у яких узяло участь близько 95 тисяч осіб. Найбагатолюдніші зібрання пройшли у Тернополі й Львові (до 20 тис. осіб). Завершився «живий ланцюг» великим мітингом на Софійській площі у Києві. Патріотичні заходи відбулись також у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Кримській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Чернігівській і Чернівецькій областях.
Люди, які доєдналися до «живого ланцюга», висували вимоги економічної і політичної незалежності України, гуртувалися навколо ідеї відродження національної свідомості. Керівництво УРСР і влада на місцях були налаштовані різко негативно до запитів акції та її учасників, але застосувати силові методи не наважилися. «Живий ланцюг» засвідчив не лише єдність України, а й прагнення українського народу до незалежності, силу боротися за свою державу.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.