Значущість творчої постаті Миколи Зерова: погляд із ХХІ сторіччя

Значущість творчої постаті Миколи Зерова: погляд із ХХІ сторіччя

Досі, з відомих причин, ми мали надто загальне уявлення про життєвий і творчий шлях Миколи Зерова: інтелектуал, неокласик, поет, перекладач, педагог, громадський діяч, жертва сталінського режиму. В Незалежній Україні перевидано кілька його поетичних книжок, наукових праць, з’явилися нові дослідження про вченого і митця. Одначе це не розкриває творчу особистість М. Зерова у всій її повноті й багатогранності, адже не сказано про його морально-етичний вибір за обставин розгулу сталінського терору, про значення цього вибору для нас і прийдешніх поколінь як взірця вишуканості й благородства духовного світу, моральної величі й досконалості української людини. На все це спрямовує дослідників творчості Миколи Зерова та його читачів бібліографічний покажчик «Микола Костянтинович Зеров (1890–1937), підготовлений співробітниками Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П.Котляревського М.А. Федоровою, Г.А. Дідусенко, старшим викладачем Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Г. М. Білик та завідувачкою відділу краєзнавчої літератури і бібліографії Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумська обласна універсальна бібліотека» О.М. Малиш. Відповідальні за випуск – Т. І. Зеленська, Л. М. Власенко. Полтава, ТОВ. «АСМІ», 2020. (Серія «Письменники Полтавщини»). Він став першим виданням такого типу й охоплює описи публікацій Миколи Зерова та публікації про нього від 1910-го до вересня 2020 року, налічуючи 1307 позицій.

У вступній статті Галини Білик «Неперехідна значущість творчої постаті Миколи Зерова: погляд із ХХІ сторіччя» зокрема читаємо: «Його активна громадянська, культурницька, творча й наукова позиція, образ національного інтелігента – невтомного робітника в майстерні слова, чесного та глибокого вченого, мудрого й натхненного оглядальника рідного українського саду, водночас залюбленого в цивілізаційне розмаїття світу, непересічної особистості, шляхетно простої в повсякденному житті й спокійно величної в духовному чині, – узірцеві для нас, сповнені високого сенсу, тієї життєствердної цінності, знівелювати яку не під силу й іронії та деструкції постмодерної доби. Більше того – мусимо ще й доростати до Зерова: своєю освіченістю, працездатністю, закоханістю в обраний фах, духовною зрілістю, естетичним чуттям».
Далі ці складові духовного світу й життєвої позиції М. Зерова конкретизуються в докладно зібраних і впорядкованих описах його літературної та наукової спадщини, листування, публікацій про нього, що й скеровує дослідників, учителів, викладачів вищої школи та й широкі кола читачів у вивченні його життя і творчості саме на такі основоположні підстави.
Відомо, що майбутній поет, перекладач і вчений виховувався в шляхетній родині інспектора шкіл Костянтина Іраклійовича й Марії Яківни Зерових у Зінькові на Полтавщині, у якій берегли й розвивали традиції українського козацтва, передавали дітям ідеї та принципи національної освіти й виховання тих часів, які становили сутність життя і побуту родин старої й новочасної України. У покажчику це засвідчено не лише в передмові, а й у світлинах, бібліографічних даних. Так із книги довідуємося, що видавництво «Вік» та газета «Рада» 1910 року на своїх сторінках друкують промову на могилі Бориса Грінченка, із якою від київського студентства виступив М. Зеров. Позиції за 1912–1914 роки засвідчують, що студент Київського університету святого Володимира М. Зеров виступає в пресі з низкою рецензій на петербурзьке видання «Истории Украины» М. Грушевського, «Історію України-Русі» М. Аркаса, книги Д. Донцова «Модерне москвофільство» й С. Єфремова «Співець боротьби і контрастів: спроба літературної біографії і характеристики Франка», кілька видань «Записок Українського Наукового Товариства у Києві», збірники А. Чайковського «Козацька помста: (оповідання з козацької старовини)», А. Тесленка «З книги життя: оповідання». Серед публікацій цих років також названо статті «З студентських років М. В. Лисенка», некролог «Пам’яті М. Коцюбинського» тощо. Так укладачі не лише конкретизували сказане в передмові, а й зосередили увагу своїх читачів на продовженні й розвиткові 18–24-річним студентом традицій і звичаїв родини, на колі його інтересів, пов’язаних зі злободенними проблемами національної історії, науки, літератури та культури, які були висхідним пунктом становлення його творчої особистості. У зв’язку з цим важливою в покажчику є інформація про знайомство і дружбу юного М. Зерова з Лесею Українкою, О. Шульгіним; його критичне ставлення до таких викладачів, як Довнар, котрий замість підтримувати й розвивати творчий почин учнів удавався до схоластики, а відтак не викликав симпатії та поваги до себе. Це спонукало шукати своє місце й призначення в житті, його мету і смисл, що вже в юні роки формувало М. Зерова як активного українського національно-культурного діяча й послідовного українського патріота, про що за радянських часів, зрозуміло, не йшлося. Бібліографічні описи публікацій М. Зерова пізніших часів, зокрема таких, як «Антологія римської поезії: переклади з Катулла, Вергілія, Горація, Пропорція, Овідія, Марціяла» (1920), «Нове українське письменство: іст. нарис. Вип. 1» (1924), збірка поезій «Камена», рецензій на ці видання М. Рильського, О. Білецького, М. Могилянського, розвідок П. Одарченка, В. Петрова, Я. Славутича, Г. Кочура, Є. Сверстюка, спогадів О. Филиповича тощо, опублікованих у закордонних та вітчизняних виданнях, ще раз указують, що М. Зеров навіть за найскладніших обставин більшовицького терору самовіддано й жертовно працював на благо свого народу, твердо й послідовно йшов раз назавжди обраним шляхом, у чому й полягає суть його морально-етичного вибору за жорстоких соціально-історичних обставин.
Шляхетність і простота М. Зерова, природно поєднані зі спокійно-величним чином, європейською освіченістю, духовною зрілістю, естетичним чуттям, знайшли в покажчику своє відображення в докладних бібліографічних описах знову ж таки публікацій М. Зерова та літератури про нього. Укладачі подбали про вичерпність таких відомостей, що відкриває нам як джерела цієї шляхетності й простоти, так і нові обшири його духовного світу, масштабності його зацікавлень, виняткову працездатність на полі літератури й науки, питомо національну громадянську позицію та її послідовність. У його художніх творах, наукових працях, публіцистиці не знаходимо публікацій, від яких віяло би бодай найменшими спробами «йти в ногу» з ідеологією і практикою більшовизму чи то претензійно рекламувати свою відданість літературі й науці тощо, хоча його творчий доробок тих часів вражає глибиною проблематики, сукупністю поглядів на ті чи ті явища літературного, культурного, духовного загалом життя України, масштабністю зацікавлень, культурою мислення, титанічною працездатністю. М. Зеров дбає не про свою популярність, а насамперед про формування національної свідомості свого і прийдешніх поколінь, вишуканості й благородства їхнього духовного світу, які вбачає у європейській освіченості, духовній зрілості та глибинно-національних, високо естетичних чуттях. У цих його спрямуваннях справді гармонійно поєднуються «всі грані цивілізаційного світу», тобто віками сформована культура українського побуту, національна література й мистецтво та найвидатніші досягнення культури, літератури та мистецтва інших народів світу, різних епох світової цивілізації, які він мислив як єдине ціле, рівноправні складові якого природно доповнюють і розвивають одне одного. Саме тому, й у цьому переконує покажчик, він, як і інші представники національно свідомої інтелігенції, навіть у найзагрозливіші роки – перед арештом, засланням і стратою – зосереджує свою увагу на дослідженнях особливостей літературного поступування в Україні (Початки літературної роботи
П. Куліша та його «Огняний змій»: [передмова] // Куліш П. Огняний змій: повість з народних переказів / перекл. і переднє сл. М. Зерова. – К. : Сяйво, 1929. – 80 с.; Від Куліша до Винниченка: нариси з новіт. укр. письменства / проф. М. Зеров. – К. : Культура, 1929. – 192 с.), знайомить українського читача з твором Лукреція «Про природу речей» (Лукрецій. Про природу речей / Лукрецій; перекл. з лат. і прим. М. З. [М. Зерова] // Червоний шлях. – 1925. – Жовт. – № 10), публікує листи Лесі Українки до Михайла Коцюбинського: [З: 1893 р., 1901 р., 1904 р.] / подав М. Зеров (Україна: наук. трьохмісячик українознавства / під ред. акад. М. Грушевського. – К. : ДВУ, 1924. – Кн. 1-2. – С. 168–169), робить огляд листування письменниці (М. Зеров. З листування Лесі Українки: [огляд] // Життя й революція. – 1925. – Груд. – №. 12. – С. 100–102), друкує літературознавчі, перекладознавчі, публіцистичні статті на злободенні теми (З сучасної української прози: [огляд] // Життя й революція. – 1925. – Трав. – № 5. – С. 32–38; Євразійський ренесанс і пошехонські сосни // Життя й революція. – 1925. – Листоп. – № 11. – С. 67–72; Европа – освіта – лікнеп // Життя й революція. – 1925. – Черв.- Лип. – № 6/7. – С. 68–71), численні рецензії на збірки поезій та прози П. Куліша, В. Самійленка, П. Тичини, Є. Маланюка,
М. Філянського, М. Грушевського та ін. Статті й розвідки О. Багана «Місія неокласики: (до історії формування естетичної концепції Миколи Зерова)» (Зеров М.К. Українське письменство ХІХ ст. від Куліша до Винниченка: (нариси з новітнього українського письменства): статті. – Дрогобич : Відродження, 2007. – С. 545–564),
І. Сацика «Естетична концепція Миколи Зерова: калакогатія» (Гуманітарний часопис. – 2007. – № 3. – С. 61–69) як й інші публікації про М. Зерова стануть для дослідників та шанувальників його творчості джерелами пізнання поглибленого розуміння ним призначення художнього слова в житті української нації, мети, смислу й цінності життя загалом.
Укладачі покажчика виконали значну роботу, щоб віднайти такі матеріали в малодоступних регіональних чи закордонних виданнях, як то, скажімо, статті М. Степаненка «Зерових братів імені районна премія» (Степаненко М. І. Літературно-мистецька Полтавщина: довідник. – Гадяч : Гадяч, 2013. – С. 73–74), К. Квітчастої «Микола Зеров і ми» (Вишневий сад, Охтирка на Сумщині), В. Терлецького «Є світлі роздуми, є душі осяйні [про перебування М. Зерова у Глухові]» (Народна трибуна, м. Глухів на Сумщині. – 1990. – 14 груд. – С. 3), «Із забуття – в безсмертя: Микола Зеров і Кролевеччина» (Кролевецький вісник, м. Кролевець на Сумщині. – 1991. – 31 серп. – С. 3), К. Грубича «Будинок у Зінькові: [про вшанування пам’яті М. Зерова]» (Полтавський вісник. – 1991. – 16–22 лют., (№7). – С. 5) чи то П. Часта «Вічне повернення до зразків: [про М. Зерова]» (Часто П. І. Пам’ятай!: календарик для юних українців. – Нью-Йорк: Ukrainian Book, 2009. – C. 59–62) тощо, і зорієнтувати на них свого читача, а відтак і глибше та масштабніше осмислити життєвий і творчий шлях М. Зерова.
Зібрані й актуалізовані в покажчику матеріали засвідчують повернення М. Зерова у свідомість найширших верств українського суспільства, формування питомо національної вишуканості й благородства їхнього духового світу, громадянської позиції, а водночас спонукають літературознавців, педагогів, інших гуманітаріїв до поглибленого дослідження закономірностей цих процесів та проблем на сучасному етапі утвердження нашої незалежності. Основоположними підставами таких досліджень мають стати принципи, ідеї та ідеали самого М. Зерова, праці Д. Донцова, Є. Маланюка, інших теоретиків та ідеологів української нації, Духовна Архетипна Система Етнонаціонального В. Азьомова, розуміння української нації як Роду, про що не раз говорили В. Петров, Олег Ольжич, Ю. Вассиян, а сьогодні цю проблему гостро ставить доктор історичних наук із Полтави О. Лук’яненко, адже М. Зеров є символом високого духу українського народу, його історичних прагнень, нездоланності в боротьбі за свою свободу й волю, узірцем для нас і прийдешніх поколінь. І нововиданий бібліографічний покажчик «Микола Костянтинович Зеров (1890–1937)» стане в цій справі добрим і надійним помічником.
м. Суми.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий