“Зовнішнього ворога обов’язково здолаємо, якщо буде надійний тил”

У замальовці “Юний десантник із Котельви” (“Зоря Полтавщини” за 3 березня ц.р.) уже розповідалося, що двоє молодих котелевців – 19-річний Валентин Виноградський та Максим Куценко, якому виповнилося 18 років, – свого часу добровільно прибули до Котелевського райвійськкомату, щоб підписати контракти на проходження військової служби. Мрія в обох була одна – служити у повітрянодесантних військах. У вище- згаданій публікації мова йшла переважно про Валентина Виноградського. А нещодавно і Максим Куценко побував у відпустці в рідному селищі. Тоді й відбулася моя зустріч з цим високим, добре фізично підготовленим захисником України.
Він розповів, що в місцевому ПТУ-54 отримав мирну спеціальність машиніста-тракториста широкого профілю. Після підписання у 2016 році в Котелевському РВК контракту пройшов вишкіл у 199-му навчальному центрі повітрянодесантних військ, що знаходиться у Житомирі. Згодом був зарахований до 80-ї Львівської десантно-штурмової бригади. Там в одній із військових частин пробув два місяці. Далі надійшов наказ вирушати у зону АТО.
Складну, вкрай небезпечну службу Максимові довелось нести у ряді гарячих точок буремного сходу, тримати оборону позицій у містечку Піски, поблизу Донецького аеропорту, біля Авдіївки.
– Особливо гаряче, – каже мій співрозмовник, – було в Авдіївці – справжнісіньке пекло. Російські найманці використовували важку зброю, в хід ішли танки, потужні “Гради”. У зоні бойових дій безвиїзно я пробув сім місяців. Під час одного з мінометних обстрілів вщент було розтрощено наш бойовий пост. Внаслідок вибухової хвилі я отримав травму. Слід було підлікуватись, та не звернув на це уваги. Зізнаюсь, що зараз шкодую.
У липні 2017 року, коли відбулася ротація, солдат Максим Куценко приїхав у Котельву, а вже через місяць повернувся для подальшого проходження служби у свою військову частину у Львові. Оскільки на той час Росія на своїй території, яка межує з нашою, проводила військові навчання, 80-та десантно-штурмова бригада вирушила у рейд вздовж українського кордону. Перебували у повній бойовій готовності, щоб швидко реагувати на можливі ворожі дії росіян.
– Через певний час, – розповідає Максим, – надійшов наказ від командування готувати бойову техніку для виїзду з іншими військовими формуваннями у зону АТО, цього разу у Луганську область. Поблизу Щастя, Станиці Луганської прослужив п’ять місяців… Ситуація на сході країни досі складна і напружена. Хто, як не ми, маємо стримати російського агресора, захистити мир і спокій на рідній українській землі.
І ще одне: хотілось би, щоб до нас, учасників антитерористичної операції, ставились з розумінням, всіляко підтримували, надавали моральну допомогу. Повірте, багатьом ця неоголошена війна, підступний напад агресора принесли серйозні розлади, суттєво погіршили здоров’я, адже часто доводилось перебувати у критичних ситуаціях, дуже жорстких умовах. Усе це не минає марно. Зовнішнього ворога обов’язково здолаємо, якщо буде надійний тил.

Анатолій ДЖЕРЕЛЕЙКО
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий