Зупинись, миттєвосте прекрасна!

Валентина Киценко з донечкою Алінкою.

Зупинись, миттєвосте прекрасна!

Життя – наче швидкоплинна річка, сповнене цікавих, приємних і щасливих моментів. Помічати в щоденній круговерті хороше – то справжнє мистецтво. А щоб «впіймати» чудесну мить, треба довіряти собі, любити цей світ і «дружити» з фотоапаратом…
У стрічці новин на Фейсбуці завжди накопичується багато інформації. Переглянути всю – нереально, але є й така, яку ніколи не пропустиш. Серед своєрідних магнітиків, що притягують і милують погляд – світлини Валентини КИЦЕНКО з Кобеляк, на яких фотомоделлю є її донька Аліна в різних образах – весела, замріяна, загадкова, але завжди з іскорками в очах… Іноді здається, що вдивляєшся не у фото, а у створений майстром пензля шедевр. Як авторці це вдається?
Щоб дізнатися про творчість Валентини Киценко більше, я запросила її до розмови. І спілкування вийшло напрочуд щирим.

До фототерапії спонукали материнські переживання

– Я закінчила педагогічне училище за спеціальністю «учитель молодших класів, музики й малювання». Якось у нашому закладі побував відомий у художніх колах Василь Вакуленко і звернув увагу на мої роботи, які були представлені на учнівській виставці. Згодом у нас відбулась цікава розмова, і я отримала пропозицію написати картину, – ділиться спогадами Валентина Киценко. – Художник дав мені брудну картоплину, чашку з кавою, олівець і чотири хвилини часу… Із тим завданням, яке стало для мене своєрідним іспитом, я, сільська дівчина, успішно впоралася і отримала благословення творити. Художник брав мої картини на реалізацію. Перша, написана олією, продалась за 110 гривень. На ці кошти в 1999 році я купила джинсовий костюм, чотири шоколадки і квиток додому (навчалась у Кременчуці).
Поєднувати навчання, концерти, творчість ставало все важче. «Натхнення не купиш», – згадувала дівчина слова свого наставника, бо брати до рук пензель вдавалось лише вночі. Художня справа тоді, на жаль, відійшла на другий план.
Простудіювавши кілька курсів в університеті за спеціальністю «соціальний психолог, педагог-організатор», дівчина повернулася в рідне село Гарбузівку. І за що не береться там – завідує сільським клубом чи відкриває манікюрний салон, – віддається справі сповна. Постійно перебуває в творчому пошуку, навчається на курсах, бере участь у вебінарах.
А потім у Валентини Киценко з’являється новий статус – мама. Та радість материнства затьмарюють проблеми зі здоров’ям синочка. Щоб втамувати душевний біль, жінка бере в руки фотоапарат. Це було вісім років тому. І він дійсно стає рятівною соломинкою у складний час.
Фотографом Валентина себе ніколи не називала, просто фіксувала цікаві миті життя старшого й молодшого синів, училась «ловити» кадр, розрізняти кольори… А коли на світ з’явилась донечка Аліна, то вже від першого дня опинилася під «наглядом» фотооб’єктива. Причому дуже скоро дитина почала виявляти таку артистичність, що всі мамині задуми бездоганно втілювалися в життя.
– Я люблю переглядати художні фотографії європейських майстрів. Надихаюся і «бачу» кадри з Аліною, – зізнається Валентина.
Нещодавно Алінці виповнилось шість років, але вона вже впевнено тримається на сцені, знає, як «розкрити» образ, допомогти мамі досягти бажаного ефекту.
– Велика заслуга в цьому наставників доньки: хореографа Інни Пелих, керівників гуртків районного Будинку дитячої творчості Олени Білаш і Людмили Куць, викладача англійської мови Алли Пащенко. Це вони розкрили її здібності, зацікавили працювати з повною віддачею, не зупинятися на досягнутому, – розповідає Валентина Киценко.
Авжеж, як тут не поцікавитися, чи залишається в дівчинки час для звичайних дитячих розваг: погратися ляльками, помалювати, зробити поробку чи просто відпочити? Мамина відповідь ствердна – Алінка встигає все, але дозвілля проводить з користю: «входить» у якийсь образ, вивчає жести, рухи. Особливо любить переглядати старі диснеївські мультфільми. Найулюбленіші – про принцес.
– Знайомі називають мене мамою-«поліцейським»: діти постійно завантажені, зайняті справами. У гаджетах не сидять, – з усмішкою продовжує жінка. – Якщо є проблеми з поведінкою, то застосовую трудотерапію як виховний метод. Утім до таких крайнощів доводиться вдаватися дуже рідко.
Старший син Іван досить успішно займався карате, мав досягнення на змаганнях різного рівня, але віддав перевагу футболу й зараз навчається в Київському олімпійському коледжі імені Івана Піддубного. Середній Роман (він перейшов до другого класу) теж планує займатись футболом. Спільне захоплення братиків і сестрички – чотирилапий домашній улюбленець породи лабрадор.

«Мамо, а коли в нас буде фотосесія?»

Дуже приємною подією для матусі й доні Киценків стала перемога в конкурсі «Мій fashion віночок-2020», який проводив департамент культури, молоді й спорту Полтавської міської ради. Валентина надіслала фото Аліни, впродовж трьох днів тривало голосування. З-поміж 60 світлин її робота набрала найбільше голосів – 1500 і такий коментар: «Беззаперечну перемогу отримала світлина приголомшливої естетики та купальського настрою з незрівнянною Аліною Киценко».
Власне, всі, хто стежить за світлинами Валентини, і на хвильку не сумнівалися, що її робота сподобається, зачарує, заворожить і неодмінно з’явиться бажання віддати за неї свій голос. Так зробила і я, тим більше, що знаю, як критично
й принципово Валентина ставиться до своїх робіт.
– Роблю до 100 кадрів, відбираю, можливо, 20, а потім близько чотирьох годин обробляю одну світлину… Знаю, що мені ще багато треба працювати. Коли виставляю фото в соціальних мережах, Аліна може запитати: «Скільки лайків поставили, як прокоментували?». Але залежності від цього в неї немає. Їй просто подобається бути фотомоделлю, тому її можна одягнути в будь-що, налаштувати на будь-який образ. А ще вона дуже витривала й трудолюбива. Буває, зйомки тривають 1,5–2 години. Я втомлююсь, а дитина мужньо терпить усі незручності й мамині забаганки. Приміром, сидить у коротенькій спідничці на колючому паркані, тримає в руках квіти (спробуйте не втратити рівновагу!) й… позує. Це дуже нелегко. Але вона любить зйомки більше, ніж я. Минає два тижні, й вона неодмінно запитує: «Мамо, а коли в нас буде фотосесія?».
Любить Аліна не лише індивідуальні, а й групові зйомки. Після перемоги в конкурсі на дівчинку звернули увагу й «засипали» запрошеннями до інших творчих змагань, до модельних шкіл. І батьки вирішили віддати доньку в модельну школу «Єва» (Кременчук), де вона вже навчалась дефіле, акторській майстерності, сценічній мові, хореографії. Разом з Аліною, але в іншій віковій групі, навчається в модельній школі й старший брат Іван.
Для Валентини Киценко конкурс, присвячений купальському святу, був не перший. Хоча довго налаштовувалась, критично оцінювала кожен знімок, перш ніж зважилася на участь.
– Професіонали говорять, що в мене свій стиль художнього фото. Тому для мене дуже важливо не просто взяти участь, а отримати рецензію на свої роботи. Саме з надією на це відправила світлини на онлайн-фотоконкурс «ZIRKA «Evrostar-2020» (Бремен–Хамельн, Німеччина), який проходив у червні-липні.
Валентина доєдналася до творчого змагання як початківець. Запропонувала три роботи: «Найяскравіша пора року – дитинство», «Погляд у минуле», «Потопаючи у фарбах літа». Авторитетне журі в складі представників Німеччини, Польщі, Булорусі визнало світлини найкращими, відзначило переможницю Гран-прі, дипломом міжнародного зразка й кубком.

Позитив, харизма й безмежне світло

Узимку Валентині вдалось здійснити подорож Чехією, Німеччиною, Польщею, і вона відчула зовсім інше ставлення до творчих людей: їх поважають, а їхні роботи високо ціняться. Втім, для нашої землячки фінансова складова взагалі не має інтересу, тож у 99 відсотках вона відмовляється від комерційних пропозицій. Для неї фото – це мистецтво, яке дарує можливість зафіксувати особливу мить. Наприклад, таїнство жінки при надії, яка живе очікуванням народження немовляти; дитячу чистоту, безпосередність, щирість, радість. Головне, на переконання Валентини Киценко, щоб світлини несли позитив, дарували гарний настрій. Адже, як відомо, «фото» з грецької перекладається як «світло», а «графо» – «пишу».
На жаль, сьогодні чи не кожен, у кого є цифровий фотоапарат або смартфон, відчуває себе фотографом, виставляє в соціальних мережах фото, на яких… важко когось впізнати, розрізнити кольори. Валентина, як уже згадувалося, дуже критично ставиться до своїх робіт, постійно вдосконалює вміння на онлайн-курсах, вебінарах, семінарах і «бачить» кожне майбутнє фото ще до того, як бере в руки фотоапарат.
– Мені легко працювати зі своїми дітьми – вони знають, чого я хочу. Чужих важко налаштувати, щоб вони були самі собою – посміхалися, не реагували на фотоапарат. Починаю з ними гратись, залишаюсь віч-на-віч (вибачте, але присутність мам чи інших рідних заважає!). Для мене ніколи не були на першому місці ідеальні риси обличчя, фігура, красива зовнішність. Я не боюсь фотографувати людей із надмірною вагою. Головне – емоції, харизма, відкритість, а далі вже справа того, хто тримає в руках фотоапарат. До речі, й Аліна вже має власний фотоапарат та кілька флешок з архівами своїх знімків: переважно це селфі, квіти…
Та не фотографією єдиною живе родина Киценків. Мама любить прикрашати малюнками одяг (особливо «джинсовки»), зацікавилась електронним пензлем. У планах – знімати відео, доповнювати ті моменти, які не може передати знімок… Одним словом, рухатись уперед. Тож про творчу родину Киценків ми ще неодмінно почуємо.
Р. S. Нещодавно надійшла приємна звістка: ще один знімок Валентини Киценко відзначений дипломом фотоконкурсу «Kids star Ukraine» і ввійшов до «ТОР-50» під номером 27.

Наталія ПУЗИНА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий